24 березня 2022 року – місяць незламності

Перша леді Олена Зеленська:

Рівно місяць тому ми прокинулися від звуків вибухів, які з тих пір не припиняються. Ми прокинулися в іншій реальності, де війна прийшла в наші домівки.

На війні час летить інакше. Ми стали старшими на десять років. Ми навчилися розрізняти звуки наступаючої артилерії під час обстрілів.

Ми не просто зіткнулися з російським агресором – ми зустріли військових злочинців, які свідомо вбивають мирних жителів.

Він вбиває дітей — сто двадцять одина мертва дітина — сто дванадцять одна рана у наших серях, які ніколи не загояться.

Загиблі від ворожих обстрілів цивільні лежать у масових могилах Маріуполя, Ірпеня, у дворах власних домівок.

Сотні тисяч наших людей відрізані ворогом від будь-яких засобів зв’язку – у підвалах Маріупільської, Київської, Харківської областей.

Понад десять мільйонів біженців були змушені переїхати в інші регіони чи країни. Люди, які мали дім, роботу та плани ще вчора, втратили все одночасно – і тепер залежать від гуманітарної допомоги.

Тринадцять зруйнованих та двісті сорок шість обстріляних лікарень – це також чиєсь життя, бо їхнє право на необхідне лікування було відібрано. Шестеро медиків загинули, шістнадцять отримали поранення.

Все ж наші лікарі продовжують рятувати життя навіть у таких жорстких умовах. А в підвалах лікарень народилося більше 15 тисяч немовлят.

Двісті дев’яносто одна школа були пошкоджені або знесені.

Все ж наші діти навчаються у бомбосховищах, бо їм знадобляться знання у їх мирному житті, яке обов’язково буде, – запевнила Зеленська.

Поки ми живемо, завжди є те “ще. “Поки ми живемо, ми можемо відбудувати те, що було зруйновано; ми можемо зцілити страждання і стати кращими і сильнішими версіями себе. Таким чином, треба жити!

Цього місяця ми відкрили дещо про себе.

Ми дізналися, як ми об’єднуємося в серцебиття та даємо відсіч.

Як самовіддано ми допомагаємо і ділимося тим, що маємо.

Що ми ніколи не здаємося.

Ми довели, як сильно ми любимо наші сім’ї та друзів.

Як сильно ми плекаємо наші міста та улюблені вулиці.

Як же пристрасно ми любимо свою країну.

І що ми всі українці – незалежно від регіону, національності, мови.

Хочу вклонитися всім вам – незалежно від того, носите ви зараз зброю чи дитину. Бо саме ви рятуєте Україну і весь Світ: ця війна на межі Європи.

Дякую Світові і Європі, які це розуміють і стали берегинями для наших жінок і дітей.

Ми досі чуємо вибухи за нашими вікнами. Але вже зовсім скоро вони стануть нашим переможним феєрверком.